Аналіз постів та публікацій щодо Угоди, яку підпишуть сьогодні Зеленський та Трамп показує, що не всі розуміють, про що і для чого цей документ. Він рамковий! Тобто, по суті, він не про ІнвестФонд, який усі вже лають чи хвалять, а лише про початок переговорного процесу щодо створення такого Фонду. Він про намір його створити. Не більше! «Уряди України та Сполучених Штатів Америки з метою досягнення тривалого світу в Україні мають намір створити Інвестиційний фонд відбудови (Фонд), створивши партнерство у Фонді через спільну власність, яку буде далі визначено Угодою про Фонд». Все важливе для нас буде не в сьогоднішній Угоді, а в тій «Угоді про Фонд» переговори, про яку почнуться з сьогоднішніх автографів Зе і Тра. Президент України відверто сказав, що летить у США, щоб отримати від Трампа відповіді на запитання. «Я дуже прямо спитаю, чи зупинять США підтримку чи ні, чи зможемо ми купувати зброю, якщо вона не буде надаватися як допомога, чи можемо ми купувати зброю безпосередньо у США. Третє питання – чи можемо ми працювати із замороженими активами, наприклад, для купівлі зброї, для інвестицій багато у що», – сказав він. Саме від цих відповідей, за його словами, залежатиме, - чи стане угода про мінерали успішною, чи "тихенько пройде". Інакше кажучи, ця Угода, - підписати яку прилетів до Вашингтона Президент України, – не більше ніж інструмент для проведення зустрічі, на якій Зеленський розраховує отримати відповіді на життєво важливі питання. Інакше Трамп просто не погодився б на таку зустріч і не було б такої можливості. Тільки після отримання відповідей на зазначені вище питання Зеленський зможе формувати політику України: і щодо мінералів, і щодо глибини співпраці зі США взагалі, і щодо війни. Знову ж таки, - сьогоднішня РАМОЧНА Угода (я б назвав її скоріше «Меморандумом» - з усім беком, який пов'язаний у нас із цим терміном) – це інструмент для втягування США в тривалий переговорний процес. Тобто – створення каналу постійної ДВОХСТОРОННЬОЇ комунікації, якої до сьогодні не існує. Тому не потрібно ілюзій: сьогоднішня Угода не гарантує нам ні благ від США, ні «колоніального пограбування», ні, тим більше, швидкого закінчення війни. Вона навіть не означає потепління взаємин між нашими урядами. Трамп «забув» про те, що назвав Зеленського «диктатором» лише тому, що йому потрібна Угода, яку він уже розпіарив в американських ЗМІ як вигідну для США. Він просто не може собі дозволити не укласти її. Це було б рівнозначно потиличнику від якогось «напівуспішного коміка» Зеленського. Зеленський же «нахабно» відмовився підписувати її інакше, окрім як на особистій зустрічі з президентом США (нагадаю – міністр фінансів повернувся з Києва ні з чим). А зустрічатися з «диктатором» та ще й підписувати документи з «нелегітимним президентом» - нонсенс. Саме звідси Трамп має таку дипломатичну «амнезію». Вона абсолютно не означає зміни його ставлення до нас. По суті, його гіпертрофоване самолюбство та пихатість стали тим «гачком», на який Київ підчепив «найгеніальнішого генія». І якщо це не команда Трампа останні дні розганяла в американських ЗМІ інформкампанію про «велику перемогу великого президента Трампа, який уклав історичну угоду з Україною», - то це мала б зробити сама Україна! Проте, не треба й тішитись: ця перемога - чисто тактична. Сьогоднішня зустріч Зе і Тра, в кращому разі, розвіє туман «стратегічної невизначеності», якого Трамп напустив у питанні підтримки України. Але, стратегія «купівлі» Трампа, яку уособлюють і сьогоднішня Угода та та, яка розроблятиметься за підсумками саміту, не може бути ефективною для нас, оскільки ми конкуруємо з аналогічною стратегією РФ. А у путіна більше мінералів, грошей, авторитету, впливу і на РФ зосереджено більше геополітичних інтересів Трампа, ніж в Україні. По суті, Україна в сьогоднішньому розумінні Трампа – це лише інструмент реалізації його інтересів у РФ та Китаї. Через свою залежність від США ми для американського автократа - не суб'єкт, а об'єкт політики. Він не бачить потреби домовлятися з нами, він думає, що може керувати нами. А от Москвою він керувати не може, тому з нею він домовлятиметься. За наш рахунок! І ніякі макрони та стармери прямо зараз цього не змінять. Єдиний вихід для нас із цієї ситуації – екстрено диверсифікувати залежності від Вашингтона, створювати союзи та блоки з іншими гравцями, не погоджуватися на тиск Трампа і взагалі частіше говорити не про те, що ми хочемо від США (як було за Байдена); і навіть не про те, що Трамп може отримати від нас (стратегія, що реалізується зараз), а про те, що можуть ВТРАТИТИ США, припинивши нас підтримувати! Ми повинні виявити ці ризики, СТВОРЮВАТИ їх, та інформувати про них (включаючи платні інформ-кампанії у ЗМІ США) американців. Багато хто, особливо з орбіти Петра Порошенка, сьогодні просуває стратегію, яку застосував свого часу п'ятий Президент. Відносини Києва з першою адміністрацією Трампа теж були натягнутими, тому, щоб поліпшити їх, Порошенко уклав за домовленістю (і на славу) Трампа угоду про покупку вугілля в Пенсильванії. Цей крок, з огляду на наявність у нас власного вугілля, тоді сильно критикувався в Україні. Однак, зігравши на бізнес-жилці Трампа, ми дійсно забезпечили собі деяку лояльність з його боку. Тобто тоді, у 2017 році, ця стратегія справді спрацювала. Але! Тоді Трампу не потрібно було обирати між Україною та РФ. Він підтримував добрі стосунки з путіним, і незначні загравання з Києвом не могли радикально вплинути на них. Та й його зацікавленість у РФ у 2017 році не була такою критичною як зараз: тоді від Кремля не залежала ні перспектива здобуття Трампом Нобелівської премії миру, ні його реноме «переможця», ні вирішення проблеми залежності Москви від Китаю (тоді вона не була такою тотальною). Сьогодні Трамп, по суті, має зробити вибір, на чиєму він боці, обрати між Москвою та Києвом. І шансів на те, що він обере цінності, а не ціни – у нас об'єктивно немає. Ціни ж РФ однозначно намалює набагато більші, ніж може запропонувати Україна. Ходити «між крапельок» Трамп не вміє, та й не бачить у цьому необхідності. Тому поки в Москві сидить путін, а у Вашингтоні Трамп, розраховувати на щось хороше від США для України – наївно. Можуть бути якісь тактичні поблажки, дипломатичні гойдалки, спроба «полюбовного» економічного зґвалтування «за взаємною згодою», тощо. Але стратегічно та ментально – Трамп на боці РФ та Путіна. Ця (на жаль) істина має стати однією із «скріп» нашої політики на найближчі роки. Відповідно, іншого виходу, окрім посилення внутрішньої та геополітичної суб'єктності - від оборони, до власного «імпортозаміщення» та «власного НАТО» - Україна просто не має! Незалежно від Трампа та його угод будь з ким…
